Перші злочинці Бердянська та як їх ловили

Скільки існує людство та людське суспільство, стільки існують і злочинці. Хтось з них краде, хтось вбиває заради наживи, а хтось — і заради насолоди чи ще з якихось власних мотивів. Як би там не було, для боротьби з такими людьми і існують правоохоронні органи. На початку існування Бердянську тут теж було далеко не все «гладко», тому роботи у місцевих поліцейських вистачало.

Формування поліції

Спочатку управління Бердянська було спільне з Ногайськом (сучасним Приморськом). Разом із Ногайськом у Бердянську було засновано особливу поліцію. Указом 22 червня 1840 року губернський уряд відокремив Бердянськ від Ногайська щодо поліцейського підпорядкування. У тому ж році керівником поліцейської частини міста був призначений колезький радник Бібіков. Він прославився тим, що був одним із двох осіб на всю Таврійську губернію, які підписалися на книгу «Біографії російських генералісимусів та генерал-фельдмаршалів».

1841 року Бердянський порт отримав статус міста. В Указі йшлося про наступне: «Установити в Бердянському порту більш відповідне становищу його поліцейське управління». Таким чином, з 1841 року в Бердянську вищою адміністративною особою був не поліцмейстер, а начальник міста та порту.

Початковий проект штату Бердянської поліції складав всього 12 осіб. У Новоросійському календарі на 1843 сказано: «…У Бердянську Керівник поліцейської частини у Бердянському порту підполковник Григорій Микитович Черняєв, приватний пристав Гаврило Павлович Книшов».
Судячи з заведеної на Черняєва справи та скарг населення «за брак задоволення за претензіями» свої обов’язки він виконував не завжди задовільно, але це йому не завадило надалі дослужитись до генерала.

Остаточно штат присутніх місць (в’язниця, суд, поліція, гауптвахта – держустанови) Бердянського повіту було затверджено імператором 28 квітня 1843 року. На міську поліцію у складі 26 осіб виділялося 2370 рублів сріблом 38 копійок, штат якої від первісного проекту збільшили вдвічі. Виділялися гроші на покупку меблів та інших речей. Місто було також поділено на дві адміністративно-поліцейські частини, одна з яких була на Воронцовській вулиці (сучасна вулиця Консульська), а ті, своєю чергою, на ділянки та околотки.

Злочинці

Однією з найгучніших справ початку 60-х років XIX століття було пограбування купця-караїма Савусхана. Грабіжники пов’язали всіх домочадців. Сума викраденого на той час колосальна. Вона склала 15 000 рублів сріблом. Грабіжників спіймали. Серед них — злодій-рецидивіст Олександр Востроілов, який свого часу втік із Бердянської поліції, напоївши двох вартових служителів.

Заарештував Востроілова 3 лютого 1860 року квартальний наглядач Новицький у будинку міщанки Добровольської, вилучивши у нього пістолет, викрадений у поліції. Усіх грабіжників у кількості 15
чоловік помістили до Бердянської в’язниці.

Був у Бердянську отаман злодіїв, він же директор-половинник громадських будинків. Його підопічні обкрадали лавки у центрі міста, комори, будинки, і нарешті у центрі міста вбили оріхівського купця Шапошникова. Приставом поліцейських справ, за інформацією газет, на той час був Алабугін. Керована ним поліція, завалена листуванням, не мала змоги попередити всіх випадків крадіжки.

У 70-х роках ХІХ століття неодноразово у Бердянську відбувалися вбивства та інші злочини, навіть був заарештований старший унтер-офіцер поліції у зв’язку із вбивством візника-єврея.

Криміногенна обстановка у місті

Як писали тодішні газети: «Поліція, хоча існує, але крадіжки, шахрайства, бійки та громадські неподобства становлять нормальне явище; о 10 год. вечора одному піти вулицями зовсім
не безпечно; сотні кабаків з огидними харчевнями, в яких гримить музика і безшабашна п’яна лайка, розміщуються на найкращій вулиці міста.»

Хлібні комори спустошувалися в одну ніч. У 1872 році з сараю викрали 200 пудів неколотого антрациту. У місті успішно діяла організована зграя злодіїв під патронатом поліцейського унтер-офіцера Васильєва. Серед гучних справ — у шинку було задушено 14-річного хлопчика і пограбовано цвинтарну церкву.

Важко було перерахувати дрібні крадіжки, які чинили дуже часто у будинках обивателів. До кінця десятиліття через збільшення заворушень керівництво міста зажадало направлення на допомогу поліції невеликий загін солдатів. Солдати чергували ночами на кутах вулиць у центрі міста, а вдень біля шинків розганяли скупчення п’яних. Після відходу солдатів порядок у місті, як і раніше, залишався під охороною невеликої кількості поліцейських.

У 80-х роках XIX століття обстановка у місті також була неспокійною. Про це писалося наступне: «Бійка під час свят у нас — звичайне явище… Сини місцевих міщан та селян знаходять у ній
велике задоволення. Я жваво пам’ятаю, ще той час, коли в нашому місті щосуботи відбувалися офіційні побоїща (стіна на стіну). Ці побоїща відбувалися здебільшого, на площі, що відокремлює місто від передмістя Лізок (сучасний район автовокзалу, — авт.). Місто та Лізки — це два ворожі
табори… До того ж наші хлопці позитивно не знають, що робити у вільний від роботи час. У них два кошти вбити час — шинок і бійка». Так, у ті часи писали саме «Лізки», хоча поступово написання змінювалося.