Ця кримінальна історія колись стала відома навіть у Києві, що вже казати про наше місто. Злочинців тоді, нажаль, вистачало. Тільки-но відшуміли лихі дев’яності, але різноманітні рекетири зовсім не збирались іти в тінь і продовжували активну «роботу». Про один з таких випадків ми сьогодні і розкажемо.
На черговий нічний виклик восени 2001 року до Ленінського районного відділу внутрішніх справ міста Запоріжжя реагували зі зрозумілою напруженістю. Заявник, почувши крики та постріли з однієї з квартир на Бельфорському бульварі, зателефонував до міліції. Як здавалося свідку, існувала загроза життю мешканців. Було чутно постріли та крики.
Оскільки була третя година ночі, то у відділку не було великого числа співробітників. Відправити на адрес якусь потужну групу захоплення можливості не було, чекати «Беркут» чи інший спецпідрозділ часу теж не було – могли загинути люди. Тому поїхали двоє – «опер» Володимир Бутенко, спецаліст з боротьби з економічними злочинами Костянтин Бортник. Вже біля будинку третім став дільничний інспектор Ярослав Кострикін.
В квартирі злочинців на час прибуття міліціонерів вже не було злочинців. Тут були лише мешканці – окровавлений чоловік (він був хазяїном квартири), літня жінка, її дочка та онука. Міліціонери викликали швидку, яка відвезла постраждалого у п’яту міську лікарню. Час тим часом стрімко йшов.
З великим трудом правоохоронцям вдалося розпитати інших членів родини. Вони були в шоковомустані, тому не одразу змогли зібрати думки докупи. Втім, зрештою вдалося з’ясувати головне. Бандити увірвались в квартиру самостійно, вибивши двері. Одразу вистріливши в хазяїна квартири і загрожуючи життю інших членів родини, вони заволоділи грошима, ювелірними прикрасами та магнітофоном, і побігли геть зі своєю здобиччю. Злочинці були в масках, тому особливих прикмет розповісти постраждалі не змогли.
В очікуванні слідчо-оперативної групи міліціонери вийшли надвір. Вони побачили, як з двору сусіднього будинку від’їхало таксі. У такий час мало хто буде пересуватись містом, не маючи на те дуже вагомої потреби. Інтуїція підказала, що машину треба перевірити.
Стрибнувши у власну автівку, міліціонери розпочали погоню за таксі. В машині, окрім водія було ще четверо людей. Троє чоловіків, і одна жінка. Було помітно, що в салоні йшла дуже запекла сварка. Перегружене таксі не змогло відірватись від міліціонерів, і зрештою машину зупинили. Компанія викликала дуже серйозні підозри, тому вирішили всіх затримати і доправити до «рідного» райвідділку.
Вже у райвідділку особистості всіх трьох чоловіків з компанії любителів покататись нічним Запоріжжям були з’ясовані. Всі колись відбували покарання у місцях позбавлення волі. Особливо серед інших виділявся 30-річний Геннадій, що явно виглядав лідером. За свої три десятки років він вже був тричі засудженим і загалом відбув 9,5 років за гратами.
Бувалий злочинець був увесь розмальований татуюваннями. На животі у нього красувався портрет Адольфа Гітлера, а на руці напис «Пока я живий, горе тобі забезпечене». Правоохоронці теж не залишились у боргу, забезпечивши Геннадію тримання під вартою.
Згодом затримали і останнього спільника. На квартирі знайшли арсенал грабіжників — помпову рушницю, а також автомат Ак-74 з набоями до нього у кількості приблизно тисячі штук. Також тут був бронежилет, наручники і численні трофеї з попередніх нальотів. Як виявилось, ця банда діяла і в інших містах, зокрема у сусідньому Дніпрі.
Дівчина ж у компанії виконувала роль навідниці. Вона дізнавалась про перспективні сім’ї та адреси, які можна пограбувати. Так сталося і в цьому випадку. Зрештою, всіх бандитів було покарано тюремними строками різного терміну.
Ця історія трохи схожа на нарис з кінострічки. Але вона показувала невгамовну роботу та самовідданість міліціонерів, які ризикували власним життям, щоб забезпечити безпеку громадян та покарати злочинність. Вони були справжніми героями того часу, навіть часом не отримуючи зарплатню місяцями. Тим не менш, їх робота призвела до того, що на вулицях зрештою стало безпечно.
