З самого початку бойових дій (тобто, з 2014 року) військовослужбовці цієї бригади встали на захист української державності. А в 2022 році саме вони, зокрема, стали тим щитом, який не дав росіянам прорватись до обласного центру.
1991 рік став знаменним для 128-ї гвардійської мотострілецької дивізії колишніх Збройних сил вже неіснуючого СРСР. Її командир, генерал Віктор Гречанінов, публічно заявив про підтримку української державності, що стало першим подібним кроком серед командирів радянських дивізій. Вже 19 січня 1992 року особовий склад дивізії присягнув на вірність народу України.
Протягом наступних років дивізія зазнавала реформувань та змін. У 1992 році вона була перетворена на механізовану, а згодом, після розформування 38-го армійського корпусу, увійшла до складу 13-го. 128-а дивізія завжди відзначалася високим рівнем бойової, виховної та фізичної підготовки. Її офіцерський та солдатсько-сержантський склад неодноразово визнавався найкращим за показниками фізичної підготовки.
Військовослужбовці дивізії брали активну участь у ліквідації наслідків повеней на Закарпатті, за що були відзначені нагородами. 128-а дивізія налагодила тісні зв’язки з військовими сусідніх держав, проводячи спільні навчання та обмінюючись досвідом. Довгий час саме ця бригада була єдиною, яка мала гірсько-піхотну спеціалізацію.
У 2000 році дивізії було присвоєно почесне найменування «Закарпатська», а також вручено Бойовий прапор. 2004 року 128-а дивізія була переформована на окрему механізовану бригаду, зберігши всі почесні звання та нагороди. Наприкінці 2012 року бригаду переформували в 34-ту окрему гірсько-піхотну бригаду, але вже через декілька місяців їй повернули попередній номер – 128. Історія 128-ї бригади – це шлях від дивізії радянської армії до сучасної української гірсько-піхотної бригади, яка завжди відзначалася високим професіоналізмом та вірністю своїй країні.
Справжнє бойове хрещення бригада отримала у 2014 році, коли віроломний «брат» анексував Крим і намагався відторгнути Донбас. Перша батальйонно-тактична група бригади вирушила на схід, де зазнала вогняного хрещення під час боїв за Луганський аеропорт.
Влітку 2014 року, разом з десантниками, бійці бригади пробивалися до оточених оборонців аеропорту, які трималися майже без їжі та води, отримуючи лише повітряні скидання. Російські війська не шкодували аеропорту, стираючи його з лиця землі «Градами», «Смерчами», артилерією. На відміну від Донецького аеропорту, тут від початку не шкодували споруд аеродромного комплексу.
В серпні, після наступу російських регулярних військ, аеропорт знову опинився в оточенні. Знищивши злітну смугу та прорвавши кільце, українські захисники на 146-й день оборони відійшли з аеропорту. Ціною неймовірних зусиль, українські воїни стримували натиск ворога, даючи час на формування та підготовку Збройних Сил України. Бій за Луганський аеропорт став символом героїзму та самовідданості українських захисників.
З кінця 2014 року 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада розпочала свою героїчну історію на Дебальцівському плацдармі. Спочатку, у серпні, кілька підрозділів брали участь у локальних завданнях, але вже з жовтня бригада занурилась у пекло запеклих боїв.
Селище Рідкодуб стало першим випробуванням. Там, у жорстокому протистоянні, українські воїни не лише стримували натиск ворога, але й зуміли взяти в полон російського «морського піхотинця».
Зима 2015 року стала справжнім викликом для 128-ї бригади. Російсько-окупаційні війська за будь-яку ціну намагались оточити Дебальцівський плацдарм. 25 січня 2015 року відбувся один з найкривавіших боїв – біля села Санжарівка. Метою ворога було розрізати оборону українських військ та встановити контроль над ділянкою траси М03 Артемівськ-Дебальцево. Опорний пункт «Валєра» тричі зазнавав атак, які українські воїни відбивали, але ціною власного життя.
Бій за Дебальцівський плацдарм став символом героїзму та стійкості 128-ї бригади. В надлюдських умовах, часто в меншості, українські бійці давали рішучу відсіч ворогу, стримуючи його натиск. В подальшому бригада виконувала завдання на різних ділянках зони АТО.
«Закарпатський легіон» — не просто назва підрозділу, а й унікальне явище, що підкреслює багатогранність та культурну багатство нашого краю. З перших днів мобілізації до лав бойових бригад стали жителі Закарпаття, серед яких багато етнічних угорців, румунів, словаків. Їхні рідні мови та діалекти, незвичні для стороннього вуха, могли здатися чимось іноземним, породжуючи чутки про найманців.
«Легіонерами» ж виявились звичайні закарпатці, які без вагань стали на захист України. Їхні різні національності не завадили їм згуртуватися та стати справжньою сім’єю, де панує єднання та братерство. «Закарпатський легіон» — це не про те, звідки ти родом, чи якою мовою говориш. Це про щиру любов до України, про готовність боронити свою землю, про віру в перемогу.
Так вже сталося, що на початку повномасштабної війни саме підрозділи 128-ї гірсько-штурмової бригади опинились у відносній близькості від Запорізького фронту. Саме вони стали своєрідним опорним каркасом оборони, яка зустріла наступаючі повним ходом російські бронетанкові колони.
Ворог перебував у повній впевненості, що ніякої оборони він вже не зустріне. Влучний вогонь протитанкістів та артилеристів закарпатської бригади вразив їх і фізично, і морально. Після того рашисти надовго відмовляться від ідеї наступати в бік Запоріжжя великими силами.
В подальшмоу 128 бригада буде воювати на Херсонщині та на Донбасі, зокрема прийме участь у знаменитому контрнаступі осені 2022 року. В контрнаступальних діях 2023 року її підрозділи теж приймають участь, а також боронять наше місто і сьогодні. Залишається лише побажати їм удачі та наснаги.
Комментирование закрыто.