Запорізька фотодокумендалістика: прості фото зі складним сюжетом

17:54  |  28.08.2024
Запорізька фотодокумендалістика: прості фото зі складним сюжетом

Запоріжанка Олена Тіта вже другий рік займається документальною фотографією. Через свої знімки вона не лише фіксує злочини російських військових, але й передає історії українців — переселенців, волонтерів, військових та інших. Її роботи стали відомими у всьому світі, привертаючи увагу до війни в Україні та мотивуючи людей допомагати.

Початок роботи

Олена почала документувати події 24 лютого, спочатку просто знімала все на телефон без думки про те, що ці кадри матимуть якийсь відгук. Це стало для неї способом впоратися з тим, що відбувалося. Коли деякі люди заціпеніли від шоку і не знали, що робити далі, Олена відчувала спокій, займаючись активною діяльністю, яка могла принести користь. Згодом вона перейшла до зйомок на фотоапарат.

«Цікаво, що свою першу фотографію я зробила на телефон біля магазину «Сільпо». Це був пакет з крупою, який розірвався, і крупа просто лежала на землі. Я зрозуміла, що людина поспішала настільки, що навіть не зупинилася, щоб зібрати крупу,» — згадує Олена. Це фото викликало у неї асоціації з минулими війнами. Черга людей біля магазину, порожні полиці на місці, де мала бути сіль, та паніка нагадували історії, які розповідали наші прабабусі та прадіди, що пережили жахи війни.

Волонтерство та фотографія

Тривалий час Олена разом з чоловіком працювала у волонтерському центрі «Паляниця», а також у точці прийому біженців в Епіцентрі. Саме там вона брала сюжети для декількох своїх фотографій. Спочатку це були звичайні фото для соцмереж, викладаючі які Олена планувала просто ділитись своїми враженнями та почуттями. Однак поступово фото почали розходитись Інтернетом, а їх авторка почала набирати все більшої популярності, зокрема в Instagram.

Поступово, завдяки популярності, вона отримала змогу отримувати гроші з донатів. Це допомогло надавати додаткову допомогу нужденним, а також готувати додаткову їжу і відвозити її до тих закладів харчування в місті, де тоді годували біженців.

Знімала вона і горезвісні «прильоти» в нашому місті. Але якщо для українців такі фото є дуже сильними і водночас мотивуючими до ненависті щодо ворога, для іноземних спостерігачів вони чомусь не настільки цікаві. Втім, як вважає Олена Тіта, головне в будь-якому випадку — це люди, яких вона і намагається «вполювати» у різних ситуаціях, хай і трагічних.

Популярність і особливості роботи

Поступово її популярність досягла такого рівня, що її фото почали приймати різноманітні іноземні ЗМІ, публікував їх і президент України. Однак переважно фотодокументалістка працює з зарубіжними агенціями, адже за її власним зізнанням, вони часто працюють тут, беруть інтерв’ю, але потребують візуального компоненту. Сама ж Олена навпаки — є фотографинею, але не є фаховою журналісткою і ніколи не займалась цією діяльністю, тож тексти чи інтерв’ю — це не її покликання. Отак і виходить творчий та корисний для української справи симбіоз.

У своїй роботі Олена Тіта намагається зосереджуватися на темах, які її цікавлять, що дозволяє їй передавати історії людей через фотографії. Соціальні проєкти стали особливо близькими для Олени, і вона неодноразово брала участь у таких ініціативах.

«Я трохи більше перейшла на соціальні проєкти. Наприклад, ми відвідували лікарні й фотографували хлопців, які проходили реабілітацію після полону,» — ділиться Олена.

Одним із таких проєктів є “Кохана, я живу”, який спрямований на психологічну підтримку дружин, чиї чоловіки загинули на фронті. Проєкт передбачає кілька етапів реабілітації, щоб допомогти жінкам пережити втрату.

«Важливою частиною моєї роботи є зйомка з речами загиблого чоловіка. Це важкий процес, оскільки багато дружин не можуть навіть торкнутися цих речей після втрати. Вони отримують речі своїх чоловіків, але довгий час уникають їх. Зйомка з цими речами стає одним із етапів повернення до життя, це визнання факту загибелі. Фінальна зйомка в цьому проєкті — теж моя ідея. Після проходження реабілітації жінка купує нову сукню, і ми робимо красиву, позитивну фотосесію, яка символізує її готовність продовжувати жити далі

Подальші плани

Крім донатів і підтримки в соціальних мережах, робота Олени знайшла відгук у різних країнах світу. Через кілька місяців після того, як вона почала займатися фотографією, відбулася її перша виставка в Литві, а згодом — у Фінляндії.

«З першою виставкою мені допомогла моя подруга Ірина Біла. Вона виїхала з Харкова, де працювала в школі, і допомагала евакуювати дітей. На той час вона перебувала у Вільнюсі й постійно прагнула зробити більше для допомоги. Так і організувала виставку. Було представлено 25 фотографій, більшість з яких стосувалися волонтерського центру ‘Паляниця’,» — розповідає Олена.

Влітку того ж року у Вільнюсі створили мурал під назвою «Незламна», присвячений Україні. Мурал був створений на основі фотографії Олени, яку вона зробила на острові Хортиця через тиждень після підриву Каховської ГЕС.

Олена Тіта також продовжує активно займатися соціальними проєктами, приділяючи дедалі більше уваги питанням інклюзії.

«Наприклад, у Запоріжжі є бібліотека, до якої можна заїхати на інвалідному візку. Це чудово, але таких закладів — кав’ярень, ресторанів, державних установ — у нас майже немає. Ми маємо великі проблеми з цим. Я розмірковую над тим, що можна зробити і зняти, щоб показати закордоном, що війна в нас триває. Адже це не лише руйнування будинків, але й зруйновані долі та життя. Війна має великий вплив на нас і на мою роботу.»

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Метки: