Знищення в 1775 році Запорозької Січі завершило конфлікт царату із козацькою вольницею, яка не вписалася в політичну систему імперії. Рівень антагонізму засвідчив маніфест, у якому імператриця тричі наполягала на знищенні разом із Січчю «і самої назви Запорозьких козаків». Але заборонена назва знов з’явилася в офіційних документах в 1787 р., коли загострення відносин з Османською імперією і чергова війна з нею змусили уряд відтворити козацтво з колишніх запорожців. Вояків цього «Війська вірних козаків» (пізніше «Військо вірних чорноморських козаків») посадовці іменують «запорожцями», а їхні човни – «запорозькими».
Унікальність опису і креслень козацького човна Г. Боплана у XVII столітті полягає у наведеному широкому колі ознак – від виробництва до застосування. Це дозволяє розглядати його як базову модель. Її розміри в цьому досліджені визначені в метрах за розміром французького королівського футу 0,3204 м.
Це судно мало моноксильну основу, клінкерну обшивку бортів (дошки внакладку), успадковану з давніх часів, загострені ніс та корму з кермовими веслами, шар хмизу і 20 – 30 весел по бортах та довжину 19,5 метрів. Це співпадає з описом д’Асколі довгих довбаних непогано озброєними «saiche»: «чайки довгуваті, на зразок фрагатів».
Човен вміщував більше 50 вояків. Просте вітрило мало допоміжне значення. Це підтверджує загострена конструкція, яка не відповідає вимогам ефективного вітрильного плавання. За кресленнями висота борту сягала 3,9 м, що могло бути причиною поганої остійності судна через занадто високе розміщення центра тяжіння.
Це явна помилка, адже Боплан вказував, що човен височить над водою не більш ніж на 2,5 фути. Це може означати глибину від кіля до верхівки борту приблизно в 5 фут. (~1,62 м), що експериментально доведено при фізично-просторовому моделюванні. Побудована у 1992 році двадцятиметрова чайка «Пресвята Покрова» мала висоту борта 1,7 м. Подібні параметри мають і пізніші реконструкції козацького судна. За функціональністю козацький човен з 4 — 6 легкими гарматами був універсальним транспортно-бойовим судном для боїв з кораблями на річках та морі, абордажних атак, перевезень та десантів.
В рамках підготовки до війни з Туреччиною на Кременчуцькій верфі було розміщено замовлення на побудову «запорізьких човнів». Будувалося одразу декілька видів таких човнів. Розглянемо їх по черзі.
За контрактами у грудні 1787 року та лютому 1788 року передбачено 50 таких суден. Довжина, ширина та глибина човна в давньоруській системі вимірювання повністю співпадають із розмірами на наведеному кресленні в англійській системі (63, 15 та 5 футів) та метричній (19,2 м, 4,57 м та 1,52 м). Передбачено 26 весел, що також співпадає з кресленнями і вказує, що залога перевищувала 50 козаків.
Додаткове кермове стерно могло використовуватися для маневрування в умовах нижнього Дніпра. Вага якоря від 5 пудів 20 фунтів до 8 пудів 4 фунтів. На 25 човнах за другим контрактом укріплювали місце для 24-фунтової гармати. Передбачалася одна щогла довжиною 10,67 м та завтовшки 0,23 м, а також рея 24,5 ф. (7,47 м). На одне вітрило витрачалося 115 аршин канефасу та 60 аршин брезенту.
За англійською системою вимірювань, рулон матерії міг становити 24 дюйми (0,6 м) завширшки та 38 або 40 ярдів (34,75 або 36,57 м) завдовжки. Враховуючи розміри щогли, рея та рулонів на одне прямокутне вітрило витрачалося 2 рулони і його площа могла скласти 65 – 70 кв. м. Вже після початку будівництва з Кременчука повідомляли про необхідність встановлення і латинського (трикутного) вітрила та врахувати це в кресленнях.
Це вітрило надає переваги за зустрічного вітру та при маневруванні. Остаточно човни облаштувалися в Херсоні, куди вони прибували з Кременчуку з гарматами, такелажем, матеріалами для вітрил та іншим оснащенням. Можливо цим пояснюється наявність другої щогли на кресленні, що могло бути одним з варіантів вітрильного оснащення.
Довжина, ширина та глибина човна в метричній системі від-повідно складали 12,2, 3,2 та 1,17 метрів. Передбачалося встановлення 12-фунтової та більшої гармати для чого потрібно було зміцніти палубу.
Існував ще і малий запорозький човен «особливої конструкції з куршеями». Довжина, ширина та глибина човна в метричній системі відповідно складали 13,72, 4,27 та 1,37 метрів. Встановлення вже 24-фунтової гармати (куршеї) потребувало зміцнення місця додатковим поясом обшивки, через що вартість будівництва перевищила вартість великого човна. Малі човни будувалися для дій на мілководді та в лимані. Проте їх передбачалося використовувати і «далі лимана», тобто на морі.
Схожість хронологічно віддалених моделей можна пояснити тривалим існуванням традиції українського суднобудування в Південному Подніпров’ї, через що суднобудівні форми набули стійких ознак. Ця традиція протягом століть підтримувалася її носієм — Запорозьким козацтвом.
Суднобудування, як і подальша участь в морських походах, була колективною працею, яка виконувала соціоутворюючу функцію самоідентифікації індивіда в козацькій спільноті. Розвиток технології суднобудування свідчив про інноваційний розвиток традиції її носіями, доки на неї існував суспільний попит. Традиція стала підґрунтям модельного ряду суден під загальною назвою «чайка», вершиною еволюції якого були запорозькі човни Чорноморського козацтва.
Пізніші судна задунайських та азовських козаків не відзначалися такими інноваційними ознаками через те, що вирішували інші завдання. Ці козацькі утворення не проводили великих морських походів та не боролися із кораблями з потужною артилерією. Вони концентрувалися на охоронно-патрульній діяльності, що не потребувало масового виробництва човнів та певним чином спрощувало технічні суднобудівні завдання.
