У Бердянську за час окупації ситуація з водопостачанням досягла критичної точки, що є прямою наслідком дій російської окупаційної влади. Проблеми, які розпочалися ще з початком окупації, лише загострилися з часом, що призвело до масштабного колапсу водних ресурсів.
До окупації Бердянськ мав більш-менш стабільну систему водопостачання, яка забезпечувала мешканців питною водою та підтримувала роботу місцевих підприємств. Звісно, не без проблем, бо джерел питної води безпосередньо в Бердянську не було, та і прориви траплялись. Особливо критичний стався 2019 року, коли була аварія на каналізаційному колекторі. Однак, після того як місто потрапило під контроль російських сил, стало очевидно, що професіоналізму окупаційних адміністраторів не вистачає для вирішення навіть таких базових проблем, як забезпечення водою населення.
Навіть у мирний час система водопостачання Бердянська потребувала постійного технічного обслуговування та інвестицій. Проте окупанти, які захопили місто, не лише ігнорували ці потреби, а й активно використовували інфраструктуру для своїх військових цілей.
Підрив Каховської ГЕС, який стався внаслідок бойових дій, серйозно погіршив ситуацію, адже ця гідроелектростанція була важливим джерелом води для регіону. Водозабір, що досягав довжини у 180 кілометрів, більше не міг бути корисним і використовуватись.
Окупаційна влада, замість того щоб шукати шляхи для відновлення постачання води чи забезпечення альтернативних джерел, виявилася неспроможною впоратися з кризою. Замість організації ефективної системи управління водними ресурсами, вони залишили місто без належного управління та підтримки. Це призвело до того, що водопостачання стало нерегулярним, а якість води різко погіршилася. Місцеві жителі змушені були вдаватися до різних хитрощів, аби забезпечити себе хоча б мінімальною кількістю води для побутових потреб.
Технічні аспекти проблеми також не можна ігнорувати. Через відсутність належного обслуговування та ремонту інфраструктури водопостачання, велика кількість трубопроводів почала виходити з ладу. Вода, яку все ж таки вдавалося отримати, часто була забруднена через старі, пошкоджені системи. Лінії водопостачання, що не обслуговувалися належним чином роками, тепер не просто потребували ремонту, а й повної заміни в деяких місцях. Відсутність запасних частин, кваліфікованих працівників та, що найголовніше, фінансування на ці цілі, залишила місто без можливості швидко відновити водопостачання.
Ситуація в Бердянську стала ще більш критичною з огляду на те, що окупаційна влада не тільки не вирішувала проблему, а й посилювала її через свої рішення. Оскільки багато колишніх працівників виїхало, то довелось шукати нових. Ситуацію ніби мали виправити «шефи» з водоканалу міста Твєрь. Однак вони виявились ще тими спеціалістами.
Роботи з підтримки водопровідної системи ними проводяться вкрай неякісно: використовуються труби невідповідного діаметра, ремонти виконуються неналежним чином, аварії відбуваються одразу після завершення робіт. Окрім цього, проблеми з низьким тиском у мережі призвели до того, що мешканці багатоповерхівок взагалі не мають доступу до води. В результаті колишні проблеми Бердянськводоканалу за українських часів згадуються як приклад стабільності. Мало того, якщо тоді воду підвозили цистернами у разі неможливості подачі води по трубопроводу, то тепер цього немає.
Медична сфера також постраждала через кризу з водою. Без доступу до чистої води, лікарні та клініки не можуть забезпечити належний рівень гігієни, що підвищує ризик інфекційних захворювань. Це особливо небезпечно в умовах, коли медичні установи вже працюють на межі своїх можливостей через війну та окупацію.
Соціальні наслідки колапсу водопостачання не менш значні. Відсутність води ускладнює життя кожного мешканця Бердянська, від малого до великого. Діти не можуть відвідувати школи, які часто закриваються через неможливість забезпечити базові гігієнічні умови. Промисловість та сільське господарство регіону також зазнають збитків, що в свою чергу впливає на економіку міста та країни в цілому.
Культурні та побутові аспекти життя теж постраждали. Бердянськ, раніше відомий своїми курортами та м’яким кліматом, остаточно втратив свою привабливість. Звісно, і без того їхати в місто, яке в будь-який момент можуть накрити своїм вогнем українські збройні сили, мало хто б захотів. Однак остаточно «вбивши» постачання води в місті, окупанти разом з цим вбили і маячню про туристичний розвиток регіону, яку вони намагаються поширювати з 2022 року.
Відсутність води таким чином, також символом більш широкої проблеми — недбалості та некомпетентності окупаційної влади, яка не лише не вирішує проблеми, а й своєю діяльністю їх поглиблює. Це викликає обурення серед населення, посилює соціальну напругу та підриває будь-які спроби легітимізувати окупаційну адміністрацію в очах місцевого населення.
На даний момент, перспективи відновлення водопостачання виглядають дуже туманними. Без кардинальних змін у керівництві та політиці щодо управління ресурсами, Бердянськ може залишитися в умовах водного дефіциту на довгий час. Єдина надія — це відновлення контролю над містом українською владою, яка, на відміну від окупантів, має досвід та можливості для швидкого відновлення критичної інфраструктури. Однак, поки це не відбудеться, мешканці Бердянська змушені жити в умовах, які нагадують про тимчасовість і крихкість людського комфорту в умовах війни та окупації. І, звісно, вірити у воїнів Збройних сил.
Комментирование закрыто.