Запоріжжя з початку XX століття зростало як осередок металургії, машинобудування й енергетики. Але за цією славою ховається темна сторона: Запоріжжя входить до числа найбільш забруднених міст країни, а його повітря стало чи не головною екологічною проблемою для запоріжців.
Історія промислового розвитку Запоріжжя почалася в XIX столітті, коли регіон, багатий на природні ресурси, привернув увагу інвесторів. Але справжній стрибок відбувся в 1930-х роках, за радянської індустріалізації.
У 1932 році запрацювала Дніпровська гідроелектростанція (ДніпроГЕС), що дала енергію для гігантів — «Запоріжсталі», «Запоріжкоксу», заводу феросплавів та інших підприємств. Ці заводи стали основою економіки, але водночас і джерелом викидів, які отруюють повітря. Уже в перші роки роботи металургійних комбінатів жителі скаржилися на смог, що осідав над містом, і різкий запах сірководню.
За радянських часів екологія не була пріоритетом. Виробничі потужності нарощувалися без належних очисних систем, а викиди вважалися «неминучими витратами прогресу». Вперше на викиди почали скаржитись ще у 1930-х мешканці Соцміста, адже воно було побудоване відносно неподалік від промислового майданчика. Навіть більше, після руйнувань часів Другої світової, заводи побудували фактично на тому ж самому місці, хоча були пропозиції перенести їх місце на правий берег Запоріжжя, де їх викиди не труїли б все місто.
У 1970-х роках у місті діяло одразу кілька великих підприємств, які щороку викидали в атмосферу тисячі тонн пилу, оксидів азоту, сірки й вуглецю. Науковці фіксували, що концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищувала норми в 5-10 разів, але ці дані фактично приховували від громадськості. Жителі Заводського чи Шевченківського районів, розташованих біля промзони, звикли до сірої пелени над будинками й відчуття, що чомусь стало важко дихати. Втім, діставалось і іншим районам міста.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році ситуація не покращилася. Застарілі технології, брак інвестицій у модернізацію й слабке екологічне законодавство лише погіршили проблему. За даними Міністерства екології, у 1990-х роках Запоріжжя щороку «отримувало» до 300 тисяч тонн викидів від стаціонарних джерел — заводів і ТЕЦ. Це зробило місто одним із лідерів антирейтингів за забрудненням повітря в Україні, поступаючись хіба що Маріуполю та Кривому Рогу (про останній можете почитати тут). Смог, пил і токсичні гази стали частиною життя запоріжців, а діти, які народжувалися в Запоріжжі та поблизу нього, дедалі частіше страждали від астми й алергій.
Так сформувалася екологічна криза, яку сьогодні називають «візитівкою» Запоріжжя. Але з кінця XX століття мешканці й активісти почали бити на сполох, вимагаючи змін. Боротьба з забрудненням повітря стала не лише питанням здоров’я, а й символом прагнення до кращого життя в місті, яке дало Україні сталь, але заплатило за це своїм здоров’ям та життям. Перші протести були ще за радянської доби, в часи незалежності вони продовжувались. Але якихось вагомих результатів це не давало, а вночі місто охоплював особливо густий сморід.
На початку XXI століття Запоріжжя зіткнулося з екологічною кризою в повний зріст. Промислові гіганти, які десятиліттями отруювали повітря, не зупиняли своєї роботи, а застарілі технології лише погіршували ситуацію. Водночас зростання свідомості серед мешканців і тиск громадськості змусили владу й підприємства звернути увагу на проблему забруднення. Це був час, коли Запоріжжя почало шукати вихід, але вирішити проблему виявилось майже нереальним.
У 2000-х роках екологічна ситуація в місті досягла критичної точки. За даними Державної служби статистики України, у 2005 році обсяг викидів від стаціонарних джерел у Запорізькій області склав 332 тисячі тонн, із них значна частка припадала на саме Запоріжжя. «Запоріжсталь», «Запоріжкокс», завод феросплавів і ДніпроГЕС залишалися головними забруднювачами. У повітрі фіксували високі концентрації діоксиду сірки (SO₂), оксиду вуглецю (CO), пилу PM10 і PM2.5, а також бензопірену — канцерогену, який утворюється під час коксохімічного виробництва. У районах, ближчих до промзони, норми перевищувалися в 10-15 разів, особливо в безвітряну погоду, коли смог буквально «висівав» над містом. Також по-старому особливо погано люди почували себе вночі.
Мешканці дедалі частіше відчували наслідки. У 2008 році Запорізький обласний центр із гідрометеорології зафіксував 120 днів із перевищенням гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин — третину року повітря було небезпечним для дихання. Медики били на сполох: за даними місцевих лікарень, у 2010 році рівень захворювань на астму серед дітей у Запоріжжі був удвічі вищим, ніж у середньому по Україні, а випадки хронічного бронхіту серед дорослих зросли на 30% порівняно з 1990-ми. Жителі скаржилися на головний біль, подразнення очей і постійний металевий присмак у роті — «подарунок» від заводських труб.
Перші спроби боротьби почалися з ініціативи громадськості. У 2006 році активісти створили рух «Еко-Запоріжжя», який проводив мітинги біля «Запоріжсталі» з вимогами встановити фільтри й модернізувати виробництво. У 2009 році до протестів долучилися екологи з ГО «Зелений світ», які оприлюднили дані про викиди, отримані від незалежних лабораторій. Ці акції привернули увагу місцевої влади, і в 2010 році міська рада затвердила «Програму охорони довкілля Запоріжжя на 2010-2015 роки». Вона передбачала встановлення очисних систем на заводах, моніторинг повітря й озеленення міста, але фінансування — лише 50 млн грн — було мізерним порівняно з масштабами проблеми.
Підприємства також почали реагувати, хоч і повільно. У 2012 році «Запоріжсталь», яка на той час належала групі «Метінвест», оголосила про модернізацію. За підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) завод інвестував 1,2 млрд грн у нові газоочисні установки для доменних печей. Це дозволило скоротити викиди пилу на 15%, але проблему токсичних газів — SO₂ і бензопірену — не вирішило. «Запоріжкокс» у 2013 році встановив фільтри на коксохімічних батареях, зменшивши викиди на 10%, але застаріла інфраструктура гальмувала прогрес. Мешканці скептично ставилися до цих змін, називаючи їх «косметичними», адже смог усе ще висів над містом. А як вважав ледь не кожний запоріжець, вночі фільтри взагалі вимикалися (хоч це і неправда).
Держава також намагалася втрутитися. Ще 1992 року Верховна Рада ухвалила закон «Про охорону атмосферного повітря», який зобов’язував підприємства звітувати про викиди й платити штрафи за перевищення норм, однак до реальних штрафів доходило рідко. У Запоріжжі почали працювати станції моніторингу — на проспекті Соборному, у Хортицькому районі, біля промзони. Але дані часто затримували чи приховували, а штрафи — кілька тисяч гривень — були смішними для заводів-мільярдерів. У 2015 році екологи підрахували, що реальні викиди в місті все ще сягають 250-280 тисяч тонн на рік, попри офіційні звіти про «покращення».
У 2020-х роках Запоріжжя увійшло з чітким розумінням: проблема забруднення повітря нікуди не зникла, а лише загострилася через кліматичні зміни, економічні труднощі й війну. Промислові гіганти продовжували працювати, викидаючи в атмосферу тисячі тонн шкідливих речовин, але водночас зросла активність громадськості, з’явилися нові технології й міжнародна підтримка. Боротьба за чисте повітря стала не лише місцевою справою, а й частиною ширшої екологічної політики України. Ситуація з викидами трохи покращилась лише через те, що деякі підприємства збанкрутували та припинили роботу.
За даними Запорізького обласного центру з гідрометеорології, у 2020 році обсяг викидів від стаціонарних джерел у місті склав близько 240 тисяч тонн — трохи менше, ніж у 2000-х, але все ще катастрофічно багато. Основними забруднювачами залишалися «Запоріжсталь» (понад 70% викидів), «Запоріжкокс» і завод феросплавів. У безвітряні дні, особливо взимку, індекс якості повітря (AQI) у Шевченківському та Заводському районах сягав 150-200 одиниць — рівень, який Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) класифікує як «небезпечний для здоров’я». Мешканці скаржилися на смог із запахом сірки, а соцмережі ледь не кожного вечора рясніли фото сіро-жовтого неба над промзоною.
Громадськість стала головною рушійною силою змін. У 2021 році активісти з ГО «Дій Запоріжжя» запустили проєкт «Дихай вільно», установивши 10 незалежних датчиків якості повітря в різних районах міста. Дані в реальному часі публікувалися онлайн, показуючи, що концентрація PM2.5 (дрібного пилу) біля «Запоріжсталі» інколи перевищувала норму в 20 разів — до 100 мкг/м³ при допустимих 5 мкг/м³ за стандартами ВООЗ. Ці цифри шокували запоріжців і змусили владу реагувати, хоча по факту так нічого зроблено і не було, окрім гучних та красивих заяв.
Підприємства також активізувалися під тиском громадськості й нових екологічних норм. У 2020 році «Запоріжсталь» завершила реконструкцію аглофабрики, інвестувавши 1,5 млрд грн у фільтри, що скоротили викиди пилу на 25% — із 50 до 37 тисяч тонн на рік. У 2021 році «Запоріжкокс» запустив нову систему очищення газів за 200 млн грн, зменшивши викиди бензопірену на 15%. Але ці заходи не вирішили проблему повністю: токсичні гази, як-от SO₂, усе ще становили 60-70 тисяч тонн щорічно, а застаріле обладнання гальмувало прогрес. У 2023 році завод феросплавів мав пройти модернізацію за 300 млн грн, але війна сповільнила реалізацію.
Війна, що почалася в лютому 2022 року, додала нових викликів. Обстріли інфраструктури й перебої з електроенергією змусили заводи працювати в режимі економії, що тимчасово знизило викиди — до 210 тисяч тонн у 2022 році за оцінками екологів. Але водночас зупинилися деякі проєкти модернізації, а дим від пожеж і вибухів погіршив якість повітря в окремі дні. Попри це, Запоріжжя отримало міжнародну підтримку, зокрема на встановлення 20 нових станцій моніторингу, які почали працювати в Хортицькому й Дніпровському районах.
Держава посилила контроль. У 2021 році Кабмін затвердив «Національний план скорочення викидів», зобов’язавши підприємства до 2030 року знизити викиди на 30%. Для Запоріжжя це означало перехід на електродугові печі й закриття старих мартенів, але заводи скаржилися на брак коштів. Штрафи зросли — до 50-100 тисяч грн за порушення, — але їх усе ще недостатньо, щоб змусити гігантів діяти швидше.
Сьогодні боротьба триває. Повітря в Запоріжжі залишається одним із найбрудніших в Україні. Волонтери та активісти намагаються робити щось та привертати увагу до проблеми, але поки що це не дає вагомих результатів. Вирішити екологічні питання в Запоріжжі, вочевидь, зможе тільки держава, примусивши великі промислові підприєства провести модернізацію. А це може бути виконане, у свою чергу, тільки після завершення повномасштабної війни.
Комментирование закрыто.