В нашому місті дуже багато чудових зразків архітектури (хоча, звісно, у нас і не Париж чи Прага). Але є і таке, за що соромно перед туристами і мешканцями міста. Майже всі ці будівлі — спадок «розвиненого соціалізму», коли в моду увійшло робити огидні одоробла величезного розміру.
Цю будівлю на проспекті Соборному бачив кожен, а багато студентів КПУ, мабуть, і взагалі добре її знають, бо вона знаходиться прямо навпроти зупинки транспорту, якою користуються багато студентів цього вишу.
Побудована вона була у 1970-х для інструментального заводу. Цей запорізький завод був заснований англійським емігрантом Мензісом 1 вересня 1879 року, як механічний та мідно-ливарний завод для виробництва найпростіших сільськогосподарських машин.
У жовтні 1958 року завод повністю перебудувався для виробництва спеціалізованого металообробного інструменту: різці, оснащені твердим сплавом; кінцеві та торцеві фрези; мітчики зі шліфованим профілем; обертові центри; ролики для накатки різьблення. З 1959 року називається «Запорізький інструментальний завод імені Войкова». Однак крім вищезгаданої продукції, він виробляв ще багато різноманітних металевих виробів, наприклад каналізаційні люки.
Радянські архітектори у ті роки створили багато жахливих зразків промислової архітектури, і це якраз такий приклад. Торгові ряди на першому поверсі будівлі аж ніяк її не псують, бо псувати тут більше нічого. Сьогодні один із корпусів заводу виглядає сумним лякалом на центральному проспекті міста. «Творчість» епохи радянського промислового будівництва не виглядає ні привабливою, ні скільки-небудь цікавою або своєрідною. Потворний зразок несмаку анітрохи не змінився, і є чудовим прикладом того, що з фантазією в радянські роки не всі архітектори мали дружбу.
На вулиці професора Анатолія Бойка, 6 розташований малосімейний гуртожиток заводу “Дніпроспецсталь”. Звісно, зараз там живуть уже не лише сім’ї працівників заводу, а й звичайні люди. Зовнішній вигляд будинку не можна назвати привабливим. Звичайно, радянські 9-поверхівки далеко не зразок архітектури, але саме ця «общага» є однією з найпотворніших у Запоріжжі.
Окрім іншого, її ще можна назвати і своєрідною обителью пороку. Впритул до будинку примикає готель та стрип-клуб “Голий револьвер”. Чому господарі обрали саме це приміщення – загадка, адже воно знаходиться дещо осторонь центральних вулиць і якраз неподалік управління патрульної поліції.
Це явище родом з післявоєнного СРСР зараз в Запоріжжі залишилось тільки на Павло-Кічкасі. Колись їх будували ще військовополонені німці після війни, коли стояло питання про швидке розселення людей. Будівельний матеріал був який прийдеться, адже всі ці споруди аж ніяк не були розраховані на якусь тривалу експлуатацію.
Однак, доля розпорядилась так, що в цих будинках пройшло життя декількох поколінь. Їх не розселили ні через 5, ні через 10, ні через 20 років, і, схоже, навіть не збирались це робити. Може, якби не розвалився СРСР, програма масштабного будівництва колись дібралась би і в цей район, але це не точно. За часів незалежності програма поступового розселення цих районів теж продовжувалась, але дуже повільно.
На сьогоднішній день бараки продовжують слугувати за житло десяткам (якщо не сотням) запоріжців. Коли їх знесуть і замінять новими будинками — ніхто не знає, бо наразі в країні йде повномасштабна війна, і зносити вже існуючі будівлі, звісно, ніхто не буде.
Колись ця будівля була типовим зразком радянської архітектури 1970-х. Височенна монолітна скляно-арматурно-бетонна споруда на ті роки вважалася доволі передовою, хоча проект і критикували за використання дорогих матеріалів. Можливо, якби не вплив місцевих партійних керівників, її б і зовсім заборонили будувати.
Після розпаду СРСР будівля остаточно прийшла в дуже поганий стан. Вибиті вікна, постійні оренди різним організаціям, купа реклами – все це привело колишній радянський центр з надання господарських послуг у вигляд ледь не покинутої будівлі, що перетворилась на обдертий рекламний щит. Вигляд у неї був такий, що це буо справжнє позорище для міста. Окрім того, поряд розташований палац урочистих подій, і молодята мали змогу зфотографуватись на фоні старого закинутого і занедбаного одоробла.
В 2021 році будівлю купив американський бізнесмен запорізького походження Макс Поляков. Планувалася реконструкція та переобладнання будівлі, однак повномасштабне вторгнення поки що поховало ці плани. Тепер колишній Будинок побуту стоїть оточений парканом, однак в його вигляді так нічого і не змінилось.
Комментирование закрыто.