Напевне, всі чули про повстаньскі загони Нестора Махно, та і ми вже розповідали вам про них неодноразово. Однак поза увагою залишаються деякі цікаві аспекти махновського руху. Наприклад, чи знали ви, що у Батька була своя авіація? Отож-бо, тому сьогодні ми про це і поговоримо.
Вперше літаки махновці отримали 29 грудня 1918 року, коли Нестор Махно в союзі з більшовиками захопив Катеринослав. Сім літаків-розвідників «Ньюпор-23» були захоплені на міському аеродромі поблизу феодосійських казарм. Ці літаки 8-ї авіадивізії стояли там ще з лютого 1917 року, переходили з рук одних завойовників до рук інших. І ось літаки на короткий час опинилися у Батька Махна. Насправді військові трофеї були справжньою причиною, чому він втягнувся в ризиковану спробу захопити велике місто.
Але перевезти трофеї, зокрема розібраний аероплан, повстанцям не вдалося. Спочатку з ешелоном Махна сталася дивна залізнична катастрофа, а потім несподівана контратака республіканських військ. 31 грудня 1918 року махновцям довелося спішно покинути місто та літаки. Проте мрія Нестора Махна піднятися в повітря на літаку відклалася ненадовго.
26 січня 1919 року договір про союз між комуністами та повстанцями було поновлено, цього разу на більш високому рівні. Однією з умов договору було надання махновцям усіх технічних засобів, які були в розпорядженні Українського фронту. Відвоювавши 27 січня 1919 р. у денікінців свою столицю село Гуляйполе, махновці, незважаючи на умови пізньої зими, побудували аеродром на околиці села. 3 лютого 1919 р. Нарком УСРР Межлаук видав указ № 8 про створення Управління Повітряного Флоту Української Червоної Армії (УПФУЧА) у складі чотирьох розвідувальних авіаційних дивізіонів (РАД). Саме до УПФУЧА формально належали літаки махновців у березні–червні 1919 року.
Особливо нас цікавить 22-га РАД, який спочатку базувався в Орлі, а наприкінці січня 1919 року був переведений в Україну. Павло Дибенко зумів виманити його для своєї дивізії у вищого командування фронту. Саме за допомогою авіації Дибенко хотів оволодіти Перекопом і просуватися через Сиваш. Але поки 1-ша Задніпровська дивізія просувалась до Кримського перешийка, Махно під час зустрічі з Дибенком 12 лютого 1919 р. на станції «Пологи» зумів тимчасово перекинути два аероплани в своє розпорядження для допомоги і почав наступ на узбережжі Азовського моря.
На початку березня 1919 року до Гуляйполя прибули два літаки 22-го РАД. Це були літаки «Sopwith 1 Strutter» англійської конструкції, двомісні багатофункціональні біплани цікавї конфігурації, які на авіаційному жаргоні просто називалися «Strutters». «Страттер» був озброєний двома кулеметами і міг нести до 100 кг авіабомб. Двигун міг розганяти літак до 160 миль/год. На допомогу наступу Махна прибули військові авіатори Іонін і Булгаков. Звіти про їх польоти зберігалися у фондах Російського військового державного архіву.
Наприклад, 7 березня 1919 року о 9 годині 30 хвилин пілоти взяли вантаж із шести 25-фунтових бомб і вилетіли на розвідку маршруту Гуляйполе – Цареконстянтинівка – Великий Токмак – Оріхів. У Цареконстянтинівці, яка на той час перебувала під владою білих, льотчики здійснили бомбардування станційних будівель з висоти 1100 м. Хоча, правда, до Оріхіва вони не долетіли, розвернувшись і повернувшись на базу відразу за Токмаком. Сильний зустрічний вітер на висоті 1800 м спричинив перевитрату бензину і об 11:25 замерзлі пілоти повернулися до Гуляйполя для звіту.
Того ж дня пілот Іонін надіслав до Катеринослава телеграму до штабу дивізії. Він обурювався і дивувався, чому його бойовий вантаж досі не відправлено в Гуляйполе, вимагаючи, щоб він прибув до наступного ранку 8 березня. Без бомб і запчастин льотчик погрожував кинути розвідку.
Наступного дня він катав Батька Махна над Гуляйполем. Польоти на літаках 22-го РАД були завданням високого ризику. Через сильний знос механізмів, неякісний бензин і низьку кваліфікацію пілотів літаки часто зазнавали катастроф. Так, 30 січня 1919 року в Катеринославі, де командир дивізії Дибенко проводив парад після захоплення міста, сталася аварія з аеропланом 22-го РАД.
Спочатку аероплан летів над маршируючими полками, але потім, під час спроби приземлитися на міській площі Катеринослава, перекинувся в повітрі догори дном і своїм гвинтом обезголовив двох кавалеристів. «Самого льотчика, напівживого і в крові, витягли з-під уламків літака», – писав свідок тих подій.
Отже, 7 березня 1919 року льотчик Іонін посадив Махно у задню кабіну «Сопвіча» і провів батькові екскурсію над Гуляйполем, про що залишився запис у льотному журналі. Повністю заправлений «Страттер» міг летіти три години, але політ Махно тривав лише 10 хвилин через гостру нестачу бензину другого класу, яким заправлявся літак. Саме тоді більшість гуляйпільців і повстанців уперше в житті побачили літак. У сусідньому Бердянську місцеві міщани ще в 1910 р. бачили виступи Сергія Уточкіна на ярмарку, але в Гуляйполе перший аероплан принесла війна.
До речі, що було намальовано на боках тих «Сопвічів» як індивідуальні розпізнавальні знаки? За даними досліджень, військові авіатори РСЧА вирішили намалювати чорні зірки на багряному тлі, напівоголену та оголену жінку, жаб, демонів-карікатур, скелетів, що тримають у руках коси, а також зображення мертвої голови в супроводі кісток на їхніх літаках. Причому два останні символи махновці використовували на своїх прапорах навесні 1919 року.
В цілому махновське командування залишилося задоволеним авіаторами і не було проти мати особистий аероплан. Повстанці навіть знали, де його взяти. 15 березня 1919 року їм вдалося захопити Бердянськ. Франко-бельгійська акціонерна компанія ще в 1914 році вже адаптувала частину виробничих потужностей механічної фабрики «Widow Mathias & Sons», щоб вона могла виробляти літаки. У 1917 році трудящим приморського міста вдалося налагодити виробництво двох типів аеропланів: важкого «Фарман HF.30» і легкого літака-розвідника «Анасаль». На жаль махновців, виробничі приміщення фабрики вже були сильно пошкоджені, але дещо з продукції залишилося.
На складі заводу «Матіас» повстанці виявили залишки 5 літаків «Фарман HF.30». У білих не було можливості вивести літаки з міста, коли вони тікали з Бердянська на пароплавах, тому вони їх просто пошкодили. Але не настільки, щоб з п’яти зламаних літаків неможливо було зібрати робочий. 17 березня 1919 р. у телеграмі до штабу дивізії комбриг Нестор Махно просив вислати до Бердянська авіаційних техніків та пілотів, які б почали ремонтувати літаки та отримувати запчастини, прислані з півночі.
Махновці збиралися шукати слюсарів на Олександрівській фабриці «Дека». Спеціалісти знайшлися і за тиждень все зробили. Бердянські літаки «Фарман HF.30», яким судилося стати першими «літаками анархії», були названі на честь французьких авіаконструкторів братів Анрі та Моріса Фарманів. З 1916 року їх збирали за ліцензією на авіаційних заводах Російської імперії. Фахівці вважали «Фарман HF.30» дешевим і надійним літаком, хоча й застарілим.
Все авіаційне паливо в Російської імперії постачалося з-під Баку, який на той час знаходився поза зоною фронту, тому єдиним варіантом було літати на сурогатах. «Казанська суміш» складалася з гасу, бензину, етанолу та ефіру, іноді з додаванням бензину другого сорту. Правда, махновцям не було звідки взяти бензин, але залити літак «авіаційним коньяком» можна було. Так називали різноманітні суміші етанолу та метанолу, якими можна було заправляти роторні авіаційні двигуни. Двигун «Салмсон» був настільки добре сконструйований, що міг працювати на коньячному спирті пристойної якості. Треба було лише знайти етанол.
29 березня 1919 року по всьому Бердянську був вивішений особистий наказ Батька Махна № 1: «Всі лікарі, аптеки та цивільне населення негайно здати всі наявні запаси етанолу в штаб Махна. Винні в непокорі будуть покарані». Пізніше комуністи всіма можливими способами натякали на те, що цим наказом повстанці намагалися запасти етанол для своїх бентежників і оргій. Але це була очевидна пропагандистська версія. Махновці у своїх веселощах більше ладнали зі звичайним вином. Етанол був потрібен як антисептик і щоб підняти в повітря «літак анархії». Водночас, Махно отримав ще один літак в якості подарунку.
Літак таки згодився Махну. Коли більшовики почали готувати його таємну ліквідацію, Махно на літаку швидко перемістився з Бердянська до Гуляйполя повітрям і на чолі вірного загону знищив загрозу собі.
Робітники і махновці Бердянська не зупинилися на побудові першого «літака анархії». Досить швидко всі 5 пошкоджених денікінцями «фарсалів» були відновлені. Неймовірно, але серед загального хаосу вдалося відновити виробничі потужності та розпочати серійне виробництво літаків. У квітні 1919 р. між махновцями та СРСР було підписано додатковий договір про умови виробництва промислової продукції в регіоні, контрольованому повстанцями. В обмін на технічну і матеріальну підтримку махновці погоджувалися передати РККА не тільки ешелони з донецьким вугіллям чи хлібом, але й певну кількість літаків, вироблених на заводі «Матіас».
Так наприкінці травня 1919 р. 1-ша Українська повстанська дивізія накопичила у своєму розпорядженні 10 літаків. Техніки вистачало для того, щоб сформувати два дивізійних авіазагони. Щоправда, махновські «фарсали» довго не літали, бо важко було заправляти літаки, двигуни яких споживали 640 кг етанолу кожні 20 годин роботи.
До речі, чому лідери махновщини не похизувалися своїми авіаційними досягненнями? Відповідь проста, «авіація Махна» була безглуздо втрачена влітку 1919 року під час відступу з Бердянська. Одна справа почати виробництво літаків, а зовсім інша – зберегти літаки для тривалого військового використання.
Восени 1919 року махновці ненадовго повертають собі Бердянськ. Серед інших трофеїв їм дістався і літак «Ньюпорт-23». Про це радо розповіли усі змі махновського руху. Пілота для літака так і не знайшли і він так і не піднявся в небо аж до моменту, коли Бердянськ змушені були знову віддати ворогу. Спаливши літак, махновці покинули місто 4 листопада 1919 року.
Під час захоплення Мелітополя 29 жовтня 1920 року загін під командуванням С. Каретникова забрав у білогвардійців значні трофеї, а саме: 100 вагонів боєприпасів, 3 бронепотяги, 2 танки, 18 гармати та 4 аероплани. Це були ті самі ворожі «De Havillands D.H.5», які за два дні до того переслідували їх під Гуляйполем. Безумовно, літаки потребували ремонту і, знову ж таки льотчиків, але за «джентльменською угодою» між махновським командуванням і червоними всі захоплені махновцями трофеї вважалися власністю Повстанської Армії. Але після майже місячного простою 26 листопада 1920 року, відразу після оголошення махновців поза законом, літаки в Мелітополі були захоплені загоном червоних курсантів.
Згодом ще декілька несправних літаків було захоплено махновцями у Криму. Але невдовзі червоні розпочали винищення повстанських загонів, тому про будь-які авіаційні здобутки годі було і думати.
На завершення зазначимо, що російські комуністи та білогвардійці різними способами намагалися нав’язати суспільству думку про те, що махновці завжди уникали використання військової техніки через свій примітивізм та неосвіченість. Це було частиною тактики «девальвації іміджу» ворога в інформаційній війні. Карикатурний «бандит і маніяк Махно і його банда» явно не були здатні використовувати високотехнологічну техніку. Насправді ж, ні Нестор Махно, ні інші лідери руху ніколи не були проти використання технологічних інструментів.
Розуміючи необхідність належного технічного забезпечення військ, повстанці Махна намагалися планомірно розвивати свою авіацію, як захоплюючи літаки як трофеї, так і починаючи виробництво власних літаків, які використовувалися для бомбардування та розвідки.
[…] боїв 27–30 грудня 1918 р. владу в Катеринославі захопили махновсько-більшовицькі війська. Однак П. Василюку – відомому […]
m414sb