Феодосій (Федос, також іноді можна зустріти і Федір) Щусь був найколоритнішим з повстанців армії батьки Махно. Навіть манера одягатися була екстравагантною: гусарський доломан німецького зразка сусідив з матросською безкозиркою лінкора «Іоанн Златоуст», на шиї красувався кавказький кинджал, на поясі старовинна шабля в дорогих піхвах, а завершував весь цей маскарад револьвер системи Кольт.
Феодосій, він же Федос, народився в бідній селянській родині, що мала давній, з 16 століття, козацький родовід. Засноване в XVII столітті село Великомихайлівка спочатку називалося Михайлівкою, але його народна назва завжди була Дібрівка — по дібровах, дубових лісах, які росли неподалік. Цю ж назву використовує у своїх мемуарах і Нестор Іванович Махно.
На той момент село було великим поселенням, яке налічувало понад тисячу дворів. Там працювали цегельно-черепний завод, три парові млини та два парові олійниці, крім того діяли поштова та телефонна станції.
1915 року Феодосія призвали в армію і направили служити на Чорноморський флот. Сам він завжди казав, що служив матросом на лінкорі «Іоанн Златоуст», особливе місце в гардеробі Щуся займала матроська безкозирка зі стрічкою з назвою лінкора. Щоправда, у списках нижніх чинів лінкора «Іоан Златоуст» за 1915-1917 роки відомостей про Щуся Феодосія Устиновича не виявлено. Тому це питання поки що не з’ясовано до кінця, можливо Феодосій служив на іншому кораблі, а для солідності самостійно «зарахував» себе до екіпажу лінкора.
Як би там не було, на флоті Феодосій справді був і став там відомою особистістю. Будучи великої статури, він захопився французькою боротьбою, боксом і джиу-джитсу і начебто навіть став чемпіоном чи флоту, чи корабля.
Але окрім спорту з’явилася в нього і ще одна пристрасть – політика, а саме анархістська вольниця, ідеї якої набули особливо широкого поширення на флоті. Щусь приєднався до однієї з анархо-комуністичних груп, а в 1917 році, після Лютневої революції, вступив до одного з загонів революційних матросів. Пізніше він зовсім залишив службу і повернувся додому. На батьківщині Щусь вступив у «Чорну Гвардію», що діє в Гуляй-Полі, де вперше і познайомився з Нестором Махном.
Однак будучи людиною великих амбіцій, Федосій вирішив, що він сам повинен командувати своїм загоном, а не діяти за вказівкою. Таким чином того ж року в рідній Дібрівці він зібрав загін з таких самих, як він сам місцевих міцних хлопців і пішов у ліс. На той час, за умовами Брестського мирного договору, в Україні щосили господарювали німці, і Щусь із товаришами зайнялися партизанщиною. Крім того, вони не забували і про місцевих поміщиків.
Ось тут і народилося знамените вбрання Щуся. У гусарському доломані він асоціював себе з гусарами-партизанами Дениса Давидова війни 1812 року, які билися тоді проти французів. Діяв партизанський загін Феодосія в районі Великомихайлівки з базою в густому дубовому лісі, де за всіма правилами фортифікаційного мистецтва були відриті землянки та траншеї. Про це, описуючи свою зустріч із загоном Щуся, згадує у своїх мемуарах Нестор Махно.
У вересні 1918 року до Великомихайлівки вийшов його загін, і місцеві почали розповідати йому про загін Щуся, яка засів в лісі і побив багато поміщиків. Махно почав дізнаватися, хто такий цей Щусь, і один із його помічників згадав, що був такий, на Таганрозької конференції. До лісу направили парламентерів, але Феодосій зажадав прибуття самого Нестора, а його людину взяв у заручники. Махно приїхав у призначене місце і побачив 50-60 кіннотників, збудованих півколом і готових до атаки.
Щусь не до кінця вірив у те, що назустріч йому прибуде сам Махно, а не якийсь німецький роз’їзд, так як і Махно, і його люди носили трофейну німецьку форму. Побачивши Нестора, Феодосій відразу відпустив заручника, та й Махно відразу визнав Щуся.
Будучи добрим вояком, Щусь не мав такої, як Махно, політичної хватки, і тому той одразу зумів переконати Феодосія у необхідності об’єднати зусилля їхніх загонів у боротьбі із спільним ворогом. Загін Щуся приєднався до батька на правах самостійного підрозділу. Спочатку в документах навіть вказувалося «штаб Махна і Щуся».
30 вересня 1918 року історія об’єднаних загонів стався поворотний момент. Сталося це так: у Великомихайлівку увійшов великий австро-німецький загін, що багато разів перевершував загін Махна і Щуся за чисельністю, і анархісти були змушені відійти в ліс. Щусь наполягав на знайомій йому тактиці партизанської війни, а Махно стверджував, що село можна звільнити зухвалою атакою. Перемогла думка Махна, але й Щусь до кінця не здався і відвів низку бійців із пораненими на старі укріплені позиції в лісі.
Вночі Щусь із сімома товаришами напав на село з лівої околиці, а Махно із 30 бійцями атакував село в лоб. Окупанти спросоння вирішили, що їх атакує ціла армія, і кинулися бігти до річки, де їх зустріли два заздалегідь встановлені за наказом Махно кулемети. Село звільнили. Після цього бою Щусь повністю визнав Махна командиром і навіть став називати його «батьком». З тих пір, начебто, і з’явилося «батько Махно», що прижилося в загоні.
Сам Феодосій спочатку став командувати кіннотою загону, але потім повністю перейшов на штабну роботу. Будучи, ніби після «батьки» на других ролях, Щусь тим не менш і сам користувався у бійців величезним авторитетом і, крім того, йому одному з небагатьох дозволялося не погоджуватися з «батьком» і навіть заперечувати його рішення.
Після того як Махно вирішив відійти від свого тимчасового союзу з червоними, було вирішено утворити революційну повстанську армію України (махновців). Феодосій Щусь обійняв посаду начальника кавалерії в РПАУ, але в серпні 1919 року його призначили командиром 1-ї кавалерійської бригади 1-го Донецького корпусу Революційної повстанської армії України, а потім він став у Махна членом штабу всієї його армії. У травні-червні 1921 року Щусь обіймав посаду начальника штабу 2-ї групи Революційної Повстанської Армії України.
У перервах між бойовими діями Феодосій пробував себе і у віршуванні. Він став автором текстів кількох популярних серед махновців та селян Катеринославщини повстанських пісень: «Чёрные знамена впереди полков, берегись, Будённый, батькиных клинков!»
Під час останніх боїв махновських загонів проти червоних Феодосій Щусь прийняв у них найактивнішу участь. Він перебував у одному з загонів, що діяли на сучасній Сумщині. 30 червня 1921 рік загін, при якому перебував і Феодосій, зіткнувся з переважаючими силами червонної кінноти в полі між селами Беседівка і Хоружівка.
Як саме загинув Щусь, є декілька версій. За однією з них, його було вбито під час кінного шабельного бою. Згідно іншої, він загинув від кулеметної черги. Як би там не було, тіло ватажка махновці змогли евакуювати та приховати. Точне місце поховання Щуся невідоме. Залишилась лише пам’ять про цього неординарного повстанця, що мав звички справжнього запорізького козака – як у бойових дій, так і у побуті і манері вдягатися.
Комментирование закрыто.