Мабуть, сьогодні багато хто сказав би, що відповідь очевидна – адже різноманітних шинків тоді вистачало, то мабуть саме вони і переважали у цій сумнівній першості. Однак якщо трохи розібратись в питанні, то відповідь буде далеко не такою вже і очевидною.
У Російській імперії наркоспоживання практично не контролювалося державою. Широкі маси дізналися про психоактивні властивості різних препаратів лише під час революції та загальної розрухи на тлі Першої світової війни. Медичні дослідження, що підтверджують небезпеку наркотиків, наукові роботи, що вивчають феномен залежності, державне законодавство щодо психоактивних речовин — до цього світ прийшов набагато пізніше, вже у глибокому XX столітті.
Держави на той час, порівняно з сьогоднішніми, взагалі дуже мало втручалися у життя людей. Кордони були відкриті, економічне регулювання було мінімальним, а до таких специфічних областей, як наркоспоживання, часто не доходили. Якщо подивитися законодавство Російської імперії, то можна виявити кілька статей, які мали відношення до обігу наркотиків: «Про заборону жителям Туркестанського краю приготування та продаж наркотичних речовин» (1880 р.), «Про списки отруйних та сильнодіючих речовин» (1879 р.) , «Про кокаїн, отруєння ним і заборону продажу без рецепта» (1893), Закон «Про заборону посівів опійного маку» (1892).
Але всі ці статті були відносно «беззубими». Ось, наприклад, що було передбачено за статтею 899 «Уложення про покарання» провізору, якщо, купивши у нього наркотики, споживач помирав: «Якщо <…> настане комусь смерть, то винні, <…> піддаються, якщо вони християни, церковному покаянню, за розпорядженням свого духовного начальства». Ні за вживання, ні за поширення наркотиків покарання не передбачалося. Якщо провізор в аптеці продавав кокаїн без рецепта, то його штрафували. Однак, якщо кокаїн продавали на вулиці з рук в руки, то за це не карали. Таким чином, поле діяльності для підприємців було дуже широким.
У Кримінальному уложенні була лише одна стаття, яка мала відношення до наркотиків: про контрабанду. Проте за контрабанду гашишу судили так само, як за контрабанду умовної тріски, не роблячи різниці між предметами.
На початку XX століття кокаїн до того ж і коштував недорого. За правління Олександра III він продавався без рецепта прямо в аптеках і коштував близько 40 копійок за грам — на наші гроші близько 150 гривень. Найкращий, німецької фірми Merck, продавався у коричневих скляних баночках. Рецептурний продаж запровадили 1893 року, відтоді ціна кокаїну на чорному ринку поступово почала зростати.
Чоловіки носили кокаїн у баночках, жінки – у пудреницях. Ювеліри виготовляли спеціальні «кокаїнниці» для зберігання порошку та ложечки для вживання. У злодійському середовищі кокаїн був поширений не менше і називався марафетом. Популярності сприяло і те, що у віршах модних поетів, символістів та декадентів читачі раз у раз натикалися на згадку кокаїну.
З такою медіапідтримкою мода на кокаїн поширювалася безконтрольно. Наркотик відповідав духу часу: у моді декаданс, вишукана розпуста, підкреслена похмурість та самогубства. Кокаїн виходить з артистичного середовища і починає поширюватися серед гімназистів та аристократії.
Звісно, бідний люд все ж надавав перевагу дешевому алкоголю. Різноманітні пролетарії, перевізники та інші не надто вибагливі люди зазвичай заглядали в той чи інший шинок, і не балувались закордонними речовинами, та і грошей на них вони зазвичай не мали.
Але от інші верстви населення, особливо люди творчі, а також екзальтована молодь полюбляли саме наркотики, а не міцний алкоголь. Ті хто мав статки, могли дозволити собі не тільки кокаїн, а і, наприклад, веронал, який вживала сама імператриця. 1902 року німецькі хіміки синтезували речовину, яку назвали «Барбітал». Компанія Bayer розпочала його продаж під комерційною назвою «Веронал», рекламуючи як заспокійливе та снодійне. Воно дійсно мало ці властивості, проте крім загального пригнічення нервової системи ще викликало сильну фізичну залежність. «Веронал» був першою речовиною з низки барбітуратів, нові продовжили відкривати протягом XX століття.
Також дуже популярним був героїн. Героїн почала випускати та сама німецька компанія, що виробляла веронал. Передбачалося, що він не викликатиме звикання. Його рекомендували як від кашлю, зокрема і дітей. В аптеках героїн продавався по 30 копійок за грам. Втім, незабаром з’ясувалося, що засіб викликає сильне звикання. До революції, однак, випробувати героїн не встигли, час його популярності був попереду.
Окрім того, не слід забувати, що самогоноваріння доволі суворо каралось, і за цим прискіпливо слідкувала поліція. Робити саморобний алкоголь було злочином проти держави, а торгувати ним могли тільки ті, хто платив відповідний податок і мав на це ліцензію. Самогоноварінням безспосередньо в місті займатись було не прийнято, та і не було в цьому великої потреби. В шинках не було відбою від клієнтів.
Згодом ситуація з наркотиками стала ще гіршою. Запровадження Миколою ІІ сухого закону тільки підштовхнуло цікавість до наркотиків. Також, багато солдатів та офіцерів після лікувань в госпіталях звикли отримувати морфій, і продовжували шукати шляхи його отримання навіть по закінченню лікування.
Тим часом, споживання алкоголю знизилось внаслідок державних обмежень. Звісно, контрафактний алкоголь теж з’явився, однак так просто його дістати, як до війни вже було неможливо. Вживання алкоголю і наркотиків в той час було майже рівноцінним, і різнилося більше між станами суспільства.
Комментирование закрыто.