Віктор Кущ – український генерал родом із Запоріжжя

16:04  |  31.08.2023
Віктор Кущ, Запоріжжя

Віктор Максимович Кущ був одним з тих офіцерів, які намагались створити армію першої української держави. Нажаль, їх зусилля не допомогли досягти успіху і зробити Україну незалежною. Але пам’ять про них слід все ж зберегти, особливо враховуючи те, що Віктор Кущ наш земляк.

Походження та дата народження

10 листопада 2023, відповідно до української версії Вікіпедії, припадає 140-та річниця з дня народження видатного діяча Дієвої армії УНР, генерала хорунжого Віктора Максимовича Куща. Однак 10 листопада 2018 року на рівні держави в Україні відзначали 140 років з дня народження генерала Куща згідно з Постановою Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Таким чином, з ймовірністю можна припустити, що Віктор Максимович насправді народився у 1878 році.

Однак є додаткова ускладнююча обставина – 10 листопада є датою за старим літочисленням. Це призводить до висновку, що Віктор Максимович можливо народився 22 листопада 1887 року. Щодо місця народження також існують дві версії – Сімферополь та Запоріжжя (колишній Олександрівськ Катеринославської губернії). Можливо, сам генерал наміряно приховав деякі відомості про своє минуле, щоб захистити своїх родичів від переслідувань соціалістичними органами.

Відомо, що Віктор Кущ успішно завершив навчання в Олександрівській міській трикласній школі з 6-річним курсом. У той час в місті не було чоловічої гімназії, і хлопчик мав можливість продовжити навчання у військових юнкерських училищах або у вчителівських семінаріях. Після закінчення школи, у липні 1900 року, Віктор добровільно призваний на військову службу з розрядом 2 до 15-го стрілецького полку 4-ї стрілецької бригади, що дислокувався в Одесі. Вже наступного року його прийнято до Одеського юнкерського піхотного училища, де він успішно закінчив навчання влітку 1904 року. У цьому ж училищі навчалися майбутні видатні старшини української армії, зокрема Микола Капустянський, Андрій Новичевський та Валентин Сологуб.

Навчання військовій справі

Тривалість навчання в училищі складала три роки. У першому курсі юнкери акцентували увагу на загальних предметах, таких як словесність, література, математика, історія, географія, дві іноземні мови, а також в 1901 році додали обов’язковий предмет — їзду на велосипеді. Варто відзначити, що викладачем словесності та літератури в училищі був Петро Катаєв, батько відомих письменників Валентина Катаєва та Євгена Петрова. Таким чином, Віктор Максимович оволодів не лише військовою майстерністю, але й літературним талантом, що підтверджується його керівництвом виданням журналу «Табор» протягом практично двадцяти років.

Юнкерське училище в Одесі

Історію юнкерам викладав також видатний вчений та одеський історик Леонід Смоленський, який також був одним із засновників місцевої «Громади». Один з колишніх юнкерів, відомий етнограф Василь Кравченко з Бердянська, підкреслив, що лекції Смоленського в молодшому класі були подією, на яку чекали не лише старші класи, але й офіцери, викладачі та їхні родини. Слухачі лавою наповнювали головну аудиторію, а навіть вікна, підлогу — куди тільки могли поміститися. Лекції ставали подією і найбільше замітною при згадці про лекцію на тему «Класова боротьба в Римі», коли всі інші заняття припинялися, а публіка товпами сходила в головну аудиторію.

Служба в імператорській армії

Після завершення навчання в училищі, підпоручник (молодший офіцер) Віктор Кущ повернувся до свого 15 стрілецького полку для продовження служби. Він був включений до складу новоутвореної дивізії, яка виплила з 4-ї бригади відповідно до військового часу, та відправився до Маньчжурії, де взяв участь у російсько-японській війні. За високі досягнення на полі бою, підпоручник В.М. Кущ був удостоєний ордена Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість».

По поверненні з війни до Одеси, Віктор продовжував службу в полку як молодший офіцер. У листопаді 1907 року він був підвищений до рангу поручника. Через два роки він був призначений на навчання до академії Генерального штабу у Санкт-Петербурзі, де він успішно закінчив навчання у 1912 році з 1-м розрядом (разом з майбутніми українськими генералами Миколою Капустянським та Володимиром Сальським). У листопаді 1911 року йому було присвоєно звання штабс-капітана.

Після завершення академічного навчання, Віктор Кущ був призначений до Генерального штабу та відправлений у травні 1913 року на цензове командування ротою до 60-го піхотного Замостського полку в Одесу. На цій посаді він стикнувся з початком Першої світової війни.

У листопаді 1914 року Віктор був піднесений до рангу капітана Генерального штабу та призначений старшим ад’ютантом штабу Очаківської фортеці; 19 травня 1915 року він отримав призначення старшим ад’ютантом штабу 3-ї дивізії Державного ополчення. В серпні 1915 року він став старшим ад’ютантом штабу 104-ї піхотної дивізії. У березні 1916 року він перевівся до штабу 4-го Сибірського армійського корпусу як штаб-офіцер для доручень.

В березні 1917 року йому було доручено виконувати обов’язки начальника штабу 161-ї піхотної дивізії, а з 14 серпня 1917 року — начальника штабу 121-ї піхотної дивізії. В липні 1917 року він був поранений та отруєний отруйними газами. За свої воєнні заслуги, Віктор був нагороджений орденами: Святої Анни 3-го ступеня, Святої Станіслава 2-го ступеня з мечами та Святої Анни 2-го ступеня з мечами.

В українському війську

 Після покращення та відпочинку влітку 1918 року, він вступив до складу війська Української Держави. Спочатку його призначили начальником відділу 1-го квартирмейстерства Генерального штабу. В серпні цього ж року він отримав посаду начальника оперативного відділу штабу Волинського корпусу, а з 13 листопада став начальником штабу кадрової 13-ї піхотної дивізії.

Портрет в українському однострої

У січні 1919 року його обрали начальником організаційного відділу Головного управління Генерального штабу армії УНР. Пізніше він перейшов на посаду начальника розвідувального відділу штабу армії УНР, і після цього став начальником штабу 1-го корпусу, а пізніше — Запорізької групи військ діючої армії УНР, де служив у ранзі полковника. З початку грудня 1919 до березня 1920 року його було інтерновано польською владою.

З 19 березня 1920 року він розпочав службу у Генеральному штабі Дієвої армії УНР, яка вела боротьбу разом з Військом Польським проти Червоної армії.

Еміграція та літературна діяльність

У жовтні 1920 року Віктор Максимович Кущ отримав звання генерал-хорунжого та був призначений начальником мобілізаційного відділу Генерального штабу Армії УНР. Протягом 1921-1924 років він перебував у таборах для інтернованих українських частин у Тарнові та Каліші (Польща).

У 1923 році в Каліші Віктор Максимович організував видання журналу «Табор» та здійснював редакторську діяльність до 1939 року. У 1924 році він був одним з засновників української станиці в Каліші, а також був членом та головою управи станиці. Починаючи з 1927 року, Віктор Кущ обіймав посаду начальника Генштабу при Військовому міністерстві УНР в екзилі. Він співорганізував Українське військово-історичне товариство (1925) та брав участь у діяльності Українського центрального комітету, виступав на 2-му з’їзді української політичної еміграції в Польщі (1928). Він також співорганізував Українське воєнно-історичне товариство в Польщі.

Віктор Максимович Кущ був автором численних публікацій з історії Визвольних змагань та перекладів праць військових фахівців Франції, Великої Британії та Німеччини. Він помер 21 листопада 1942 року в Варшаві і був похований на міському цвинтарі «Воля». У кінці 1930-х років його відзначили Хрестом Симона Петлюри.

Могил генерала

На жаль, на Батьківщині пам’ять про українського генерала залишається незваженою. У 2018 році запоріжці намагалися звернутися до місцевої влади з проханням перейменувати одну з вулиць міста на його честь, але їх заклики не були вислухані. В Одесі вже розпочато процес деколонізації, і ім’я генерала Куща заслуговує більшого визнання, ніж просто назва вулиці або закладу. Встановлення пам’ятної дошки на будівлі, де колись було Одеське юнкерське училище, або назва вулиці – це може стати важливим внеском у вшанування пам’яті героїв, які боролися за незалежну Україну як сто років тому, так і сьогодні продовжують відстоювати права на існування держави та українського народу.

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

  1. […] отаманів. Січовим стрільцям разом з усією Дієвою армією УНР довелося залишити Лівобережну Україну і вести […]