Як земська управа Запоріжжя стала музеєм

У відомому смислі Олександрівськ був позбавлений художньої селекції. І якщо на зведення певної будівлі оголошувався конкурс, то це не було змагання архітектурних проектів. Конкурували ціни, матеріали, підрядники, але не зодчі. В таких умовах роль професійного архітектора часто зводилася до функцій кресляра та виконавця робіт. І саме тому будівля колишньої земської управи була значним виключенням з основного загалу міської архітектури.

Проектування будівлі

У період виконання проекту нового земського дому технічне відділення очолив Яків Карлович Делант. Перебування Деланта на керівній посаді повітового інженера часто зумовлює його ототожнення з автором проекту земського дому. Для підтвердження цієї думки наводиться підпис Деланта на графічній частині проекту будинку. Утім, навряд чи такий підпис можна віднести до беззаперечних доказів, адже повітовий інженер за сучасними мірками відповідає посаді головного архітектора, який також ставить свій підпис на багатьох проектах, підтверджуючи їх апробацію.

Висновок про авторство Деланта потребує обережного ставлення. Відома заява гласного Василя Беккера, що буцімто проект «составлен спешно одним только инженером, нам еще мало известным» суперечить вищевказаному рішенню земського зібрання про преміювання технічного персоналу управи, що складався принаймні з 2 інженерів (Яків Делант та Володимир Бабіков) та
5 техніків.

Роль Деланта тут опосередкована широким колом обов’язків як керівника технічного відділення. Навряд чи у нього була можливість одноосібно братися за об’ємний проект земського дому, полишивши інші об’єкти повітового будівництва, у тому числі новий корпус олександрівської земської лікарні, проект якої знов-таки приписується Деланту.

Обсяг виконуваних у 1913 році будівельних та ремонтних робіт, а це понад 1 мільйон карбованців, виключав такі форми індивідуальної роботи, коли на кожен об’єкт архітектор (цивільний інженер) самостійно складав проектно-кошторисну документацію і надавав її на затвердження замовнику. Діяв складніший спеціалізований розподіл праці. Операції з виконання креслень та складання кошторису з точки зору професійної архітектурної діяльності вже не вимагали зосередження усього фронту робіт в одних руках.

Пріоритет Деланта полягає не в одноосібному авторстві, а в добрій організації архітектурно-будівельного процесу – від передпроектних робіт до здавання об’єкту. Пріоритет Деланта полягає не в одноосібному авторстві, а в добрій організації архітектурно-будівельного процесу – від передпроектних робіт до здавання об’єкту.

Захист проекту

Прогнозованим каменем спотикання і для членів спеціальної комісії, і для решти гласних стало опорядження вуличних фасадів нового земського дому. Місцеву публіку не полишав потяг до узвичаєної цегляної тектоніки. За підсумками звіту комісії ухвалюється рішення личкувати фасади особливою цеглою («взамен предлагаемой в проекте штукатурки»).

Утім, питання не дістало остаточного розв’язання. Земське зібрання повернулося до нього на позачерговій сесії у січні 1914 року. Фактично йшлося про професійну репутацію земських інженерів. Вони опинилися у лещатах між естетичною упередженістю замовника – земського зібрання – та цеховими правилами стильової виразності. Лише принципова позиція Деланта допомогла запобігти профанації первинного задуму.

Керівник технічного відділення наголошував на негативних наслідках керамічного або цегляного личкування головних фасадів. Запроектоване для них ампірне рішення не передбачало мереживо дрібних швів, утворюваних кладкою. Попри вперте небажання частини гласних полишити «практичну» цегляну естетику та почати застосування у будівельній практиці таких сучасних матеріалів, як теразитове покриття, Деланту вдалося вибороти рішення про передачу даного питання на розсуд управи. Остання зробила крок назустріч «класичному повороту». Вуличні
фасади діставали вільної відкритої площини стін.

Загалом же, трохи посперечавшись про потребу у великій кількості кімнат та площі будівлі, проект все ж було затверджено. Роботи розпочались ще у червні 1913 року.

Проблеми із сусідами

Повітовий Олександрівськ неохоче приймав великі ампірні форми. Масштаб окремих деталей земської управи відверто пантеличив городян. Найближчі сусіди новобудови по вулиці Троїцькій забили на сполох:

«на высоте третьего этажа [земская управа] делает карнизы на лицевой и задней стороне дома, которые опускаются в принадлежащий нам просвет между домами и тем совершенно закрывают доступ света в квартиры и без того оказавшиеся темными со времени постройки Земством дома. Кроме того, во время дождей вода с этих карнизов будет стекать
по стенам нашего дома и, естественно, такое направление воды может быть причиной появления в стенах нашего дома сырости».

Побоювання подружжя Єлісавети та Андрія Кононових розвіяла міська будівельна комісія. Епізод із сварливими домовласниками прикметний не їх надмірною застережливістю. Наразі маємо справу із поширеним поглядом на архітектуру. Вустами Кононових до нас промовляє олександрівський обиватель, якому ще не відомо розрізнення утилітарної та художньої складової у творчості зодчих.

Мешканець повітового центру позбавлений радощів споглядання і вважає більшість деталей функціонально обумовленими. Таке соціальне оточення з властивими йому естетичними поглядами не сприяло розвитку художнього середовища міста.

Використання будинку і як тут з’явився музей

Будівництво закінчилося у 1916 році. По закінченню будівництва тут працювала земська управа, в овальній залі засідань проходили земські збори. Частина приміщень відводилася під музеї: на першому поверсі – будівельного відділу, на третьому – агрономічного. Після революції 1917 року будинок зайняв Олександрівський повітовий виконавчий комітет громадських організацій, з березня 1921 року — Олександрівський губернський військово-революційний комітет, згодом Запорізький губернський виконавчий комітет.

Під час окупації міста німцями у будівлі розміщувався штадскомісаріат. У 1945-1977 роках тут знаходився Запорізький обласний комітет Комуністичної партії, і саме в цій будівлі працював майбутній генсек Леонід Брежнєв.

Нового власника ця будівлю отримала у 1977 році. З цього року головний будинок передано до Запорізького обласного краєзнавчого музею. У 1985 -1990 роках будинок було капітально відремонтовано з частковою заміною балок міжповерхових перекриттів, облицюванням підлог та стін вестибюлю природним каменем, відновленням дахів та фасадів. Таким чином, помпезна будівля Земської управи, втративши в потоці часу лише напис і двоголового орла на центральному фасаді продовжує бути окрасою старої частини міста.