Пройшло більше року повномасштабної війни. Цей період Запоріжжя витримало, незважаючи ні на обстріли ворога, ані на економічні проблеми. Втім, складностей та не зовсім зрозумілих дій влади було дуже багато. Сьогодні ми трохи оглянемось назад, та спробуємо згадати, які проблеми нашого міста були найбільш гучними та як їх вирішили.
Проблеми із розподілення гуманітарної допомоги в Запоріжжі почались ще на початку весни. Спочатку можна було постійно чути, що благодійна допомога з-за кордону, що йшла по лінії військово-цивільної адміністрації області, майже не доходить до адресатів. І якщо випадки із неможливістю доправити її на тимчасово окуповані території ще можна було пояснити протидією окупантів (хоча допомога з інших фондів все ж таки доставлялася іншими шляхами, хоч і в малому обсязі), то проблеми з видачею гуманітарної допомоги в обласному центрі не піддавались жодним поясненням.
Апофеозом став скандал із майже чотирма десятками вагонів гуманітарної допомоги з Польщі. Спочатку було взагалі невідомо, куди подівся вантаж, і це продовжувалося майже увесь квітень. Врешті-решт, ЗОВА відрапортувала про прибуття вантажів.
Щоправда, на цьому проблеми не припинилися. Розподіл вантажу та формування продуктових наборів чомусь відбувалось у сусідньому Дніпрі, принаймні згідно заяв запорізьких чиновників. У чому логіка катати вагони між двома містами, пояснити не зміг ніхто.
Проблеми із розподілом продовжувались і в подальшому. Згодом резонанс досяг столиці. Було проведено обшуки в ЗОВА, втім, далі гучного скандалу поки що справа так і не пішла. Розслідування справи триває і досі, за цей час вже змінився і очільник ЗОВА, була звільнена скандально відома Злата Некрасова, що якраз відповідала за цей напрямок. Що буде далі – покаже час.
На самому початку повномасштабного конфлікту Запоріжжя входило у зону ризику, і здавалося цілком імовірним, що ворог дійде до обласного центру. Мешканці почали робити щось самотужки – варити протитанкові їжаки, робити барикади. Окремі групи людей зорганізувались між собою, і почали займатись «видобутком» піску, який пакували у мішки і використовували для фортифікації та створення блокпостів, що тоді перекрили усе місто.
При цьому міська влада майже ніяк не приймала участь у цьому процесі. Наприклад, те саме завантаження піску могло б бути механізоване, але цього не робили доволі довгий час. Лише у завершальний період з’явились екскаватори. Мішки з піском розвозили теж зазвичай звичайні водії на власному транспорті.
Так само волонтери організовували іншу допомогу, як цивільним людям, так і добровольцям та підрозділам Збройних Сил та Національної гвардії. Міська влада тоді майже повністю дистанціювалася від подібної діяльності, обмежуючись дописами у соцмережах.
Взагалі наявність (а точніше, відсутність) укриттів у Запоріжжі заслуговує окремої розповіді, і до цього ми ще повернемося. Але слід згадати про це хоч тезисно, оскільки ця проблема вже давно є однією з найобговорюваніших у місті.
Зокрема, більшість укриттів у Запоріжжі є просто підвалами шкіл чи інших подібних установ, якихось гуртожитків тощо. Дуже часто вони є зачиненими, на це неодноразово скаржилися.
Окрім того, навіть відкриття спеціальних укриттів у деяких міських парках викликало хвилю критики. По-перше їх явно замало, по-друге немає жодних дороговказів до них. Тому у випадку потреби мало хто зможе ними скористатись.
Після того, як було уражено внаслідок влучання російських ракет декілька житлових будинків, постало питання про виплату грошової допомоги та компенсацій. Деякі мешканці довгий час взагалі не отримали жодної допомоги з міського бюджету, звучали тільки порожні обіцянки.
Для порівняння, у сусідньому Дніпрі мер Філатов одразу заявив про те, що з міського бюджету та за допомогою громади буде організовано фінансові виплати. Зокрема, кожна сім’я з постраждалих повинна була отримати додатковий мільйон гривень на додачу до виплат з міського бюджету.
А у Запоріжжі мешканці постраждалих будинків тільки додавались у своїй кількості, висловлюючи справедливе обурення бездіяльністю влади. Зокрема, відбулася навіть окрема зустріч з представниками міської влади з цього приводу. Ніби, намітився якийсь прогрес, бо виплати у розмірі 6 тисяч гривень – це занадто цинічно.
Очільник окупованих територій Запорізької області, такий собі Євген Балицький, став відомим широкому загалу завдяки своїм заявам та факту своєї зради. З початку вторгнення росіян Балицький став на шлях зради та надавав активну допомогу окупантам, зокрема надавши їм у користування власний телеканал. За це, а також іншу допомогу, росіяни віддячили Балицькому, поставивши його на чолі окупованих території Запорізької області.
Однак цікаво інше. Євген Балицький і досі є діючим депутатом Запорізької обласної ради. Так-так, ви не помилилися. Ще одна подібна зрадниця — Ніна Гурська, однак вона «рулить» лише Кам’янко-Дніпровським районом. А Балицький номінально є особою №1 на окупованих територіях. При цьому і досі не було сесії облради, на засіданні якої можна було б відібрати мандати у зрадників.
Взагалі, зібрати кворум на сесії облради наразі майже неможливо. Частина депутатів залишилась на тимчасово окупованих територіях, багато хто виїхав за кордон і повертатись поки що не планує. Тому Балицький, не зважаючи на офійні звинувачення у державній зраді та карну справу проти нього, продовжує бути депутатом. Було б смішно, як би не було так сумно.
Комментирование закрыто.